Суть та види управлінських рішень

Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя – і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Для менеджера прийняття рішення – це постійна, досить відповідальна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

Рішення – це відповідна реакція на внутрішні та зовнішні впливи, які спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої мети. Управлінські рішення – це сукупний результат творчого процесу (суб`єкта) та дій колективу (об`єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв`язку з функціонуванням системи (за визначенням Ф.І.Хміля [10, с.40].

Процес розробки і прийняття рішень, як правило, включає ряд стадій:

· розробку і постановку мети;

· вибір і обгрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, які приймаються;

· розгляд варіантів рішень , які приймаються;

· вибір і кінцеве формулювання рішення;

· прийняття рішення;

· доведення рішень до виконавців;

· контроль за виконанням рішень.

Тому під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи, акт, який спрямований на вирішення проблемної ситуації. Управлінські рішення класифікують за такими ознаками.

За роллю в досягненні цілі організації: стратегічні і тактичні.

За часовим горизонтом: прогнозні, планові, оперативні.

За результатами: вірогідні, детерміновані.

За ступінню жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієнтуючі.

За періодом дії:довгострокові, середньострокові, короткострокові.

За функціональним змістом: організуючі, координуючі, активізуючи, регулюючі, контролюючі.

За широтою охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні.

За об’єктами: виробничі, фінансові, кадрові тощо.

По способу прийняття: одноосібні, сумісні, консультативні, парламентські.



За ступінню універсальності: загальні, спеціальні

За визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані.

За наслідками: ризикові, безризикові.

За характером: творчі, стандартні.

Організаційні рішення – це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов`язки, зумовлені посадою. Організаційні рішення ділять на дві групи:

1) запрограмовані;

2) незапрограмовані.

Запрограмовані рішення – це такі рішення, які однозначно диктуються обставинами, постійно повторюються. Вони пропонують набір стандартних дій: вимагають від керівника інструктажу, сигналу про початок дій, контролю, стимулювання.

Незапрограмовані рішення пов’язані з унікальними ситуаціями, пропонують нестандартні дії та вимагають від керівника дослідження проблем, розробки альтернатив, вибір варіантів, навчання підлеглих.

Інтуїтивні рішення ґрунтуються на припущенні, що вони засновані на “шостому почутті” і на тому, що вибір правильний.

Адаптаційні рішення базуються на аналогії з минулими успішними діями.

Раціональні (аналітичні) рішення ґрунтуються на всесторонньому науковому аналізі, наявності можливостей дослідження проблеми.

Відносно альтернативності рішень потрібно відмітити, що вони можуть бути безальтернативні, бінарні, багатоваріантні та інноваційні.

Рішення можна класифікувати також за об’єктами і суб’єктами управління, соціальною значущістю цілей і завдань – залежно від стадії процесу управління, на якій їх приймають, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться, обов’язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик та ін.

Класифікацію рішень слід розглядати як складовий логіко-пізнавальний процес, який дає змогу упорядковувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам.

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог.

Наукова обгрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об`єктивних закономірностей розвитку об`єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов`язану із стратегічним планом розвитку об`єкта управління.

Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.

Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутку при мінімальних витратах.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів.

Комплексність управлінських рішень передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв`язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.

Гнучкість. Будь-яке всебічно обгрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні завдань. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно [10, с.40].

Встановити пріоритетність – значить прийняти рішення про те, яким із завдань слід надавати першочергове, другорядне і т. д. значення.


8767968903756298.html
8768069314054515.html
    PR.RU™